Бонні та Клайд: справжня історія найвідомішої гангстерської пари Америки

На початку 1930-х років Сполучені Штати переживали найважчу економічну кризу у своїй історії. Біржовий крах 1929 року став початком Великої депресії — періоду, коли мільйони американців втратили роботу, житло та заощадження.Закривалися банки, фермери розорялися, заводи припиняли роботу. Люди стояли в нескінченних чергах за безплатною їжею, продавали останнє майно та подорожували країною у пошуках заробітку. Для багатьох родин злочин уже не здавався моральною катастрофою, він ставав способом виживання.

Читайте также: Вони не цураються ботоксу: зірки, які чесно розповідають про використання нейротоксинів

У цій атмосфері народився феномен, який пізніше назвуть «епохою публічних ворогів». Америку заполонили озброєні банди, які грабували банки, викрадали автомобілі, нападали на крамниці та безкарно перетинали кордони штатів. Через недосконалість законодавства місцева поліція майже не могла переслідувати злочинців за межами своєї юрисдикції.

Саме тоді вся країна вперше почула імена Джона Діллінджера, «Красеня» Флойда, Бейбі Фейса Нельсона, Ма Бейкер та, звичайно, Бонні Паркер і Клайда Берроу. Проте між газетним образом і реальністю існувала чимала прірва.

Видання The History Museum On The Squareрозповіло, щонайдивовижніше в їхній історії полягає у тому, що вони зовсім не були схожими на майбутніх легендарних злочинців. Вони не походили з багатих родин, не мали зв’язків зі злочинним світом і не були природженими вбивцями. Вони народилися у сім’ях звичайних техаських робітників, які ледве зводили кінці з кінцями.

Клайд Берроу був худорлявим хлопцем з темним хвилястим волоссям, зростом лише близько 168 см і вагою трохи понад 50 кг. Він любив музику, грав на саксофоні та мріяв стати професійним музикантом. Бонні Паркер була ще нижчою — приблизно 147 см зросту та важила менш як 40 кг. Вона прекрасно навчалася, багато читала, писала вірші та захоплювалася голлівудськими акторками.

Бонні Паркер

Видання Library of Congress Blogs розповіло, що Бонні Елізабет Паркер народилася 1 жовтня 1910 року у невеликому техаському містечку Ровена. Її батько Генрі Паркер працював муляром, а мати Емма займалася домашнім господарством і виховувала трьох дітей. Сім’я була небагатою, але жила спокійно. Все змінилося у 1914 році, коли Генрі несподівано помер. Бонні було лише чотири роки і для родини це стало катастрофою.

Без годувальника Емма Паркер була змушена залишити Ровену та переїхати до Західного Далласа, де мешкали родичі. Вони оселилися у робітничому кварталі, забудованому дешевими будинками біля цементного заводу. Саме там минуло дитинство майбутньої легенди.

Якщо судити лише за шкільними характеристиками, важко повірити, що ця дівчина колись стане співучасницею серії кривавих злочинів. Бонні чудово навчалася. Учителі згадували її як одну з найкращих учениць класу. Вона легко засвоювала матеріал, багато читала, особливо любила поезію та романи, мріяла про сцену, любила фотографуватися. Перед дзеркалом копіювала пози голлівудських актрис, писала власні вірші. У її записниках майже немає агресії чи ненависті. Навпаки, вони сповнені романтики, мрій про велике кохання та бажання прославитися. У певному сенсі Бонні справді стала знаменитою, проте зовсім не так, як мріяла.

Ранній шлюб

У 1926 році Бонні було лише п’ятнадцять років, як і багато дівчат її покоління, вона вирішила, що найкращий шлях до дорослого життя — шлюб, тож її обранцем став однокласник Рой Торнтон. Весілля відбулося 25 вересня 1926 року, всього за кілька днів до шістнадцятого дня народження Бонні.

Спочатку все здавалося казкою, проте дуже швидко Рой почав дедалі більше часу проводити серед дрібних злочинців. Він займався крадіжками, грабежами та регулярно потрапляв до поліції. Незабаром його заарештували, а після чергового вироку Торнтон опинився у в’язниці на кілька років.

Подружжя фактично перестало існувати, проте офіційно Бонні так ніколи і не розлучилася з чоловіком. Навіть після знайомства з Клайдом вона продовжувала носити обручку, навіть під час загибелі у травні 1934 року на її пальці все ще була весільна каблучка Роя.

Після розриву з чоловіком Бонні потрібно було заробляти на життя, тож вона влаштувалася офіціанткою до Marco’s Café у Далласі. Робота була важкою: довгі зміни, невелика зарплата та постійна втома. Коли восени 1929 року через економічну кризу кафе закрилося, Бонні залишилася без роботи і саме тоді життя підготувало їй зустріч, яка все змінила.

Клайд Берроу

Клайд Берроу народився 24 березня 1909 року в окрузі Елліс, штат Техас. Його батьки були бідними фермерами. Вони орендували землю та ледве зводили кінці з кінцями.

Після Першої світової війни фермерське господарство остаточно занепало. Сім’я втратила можливість працювати на землі, тож вони були змушені переїхати до Далласа. Спочатку родина Берроу навіть не мала власного житла. Деякий час вони ночували просто під возом неподалік річки Трініті. Лише згодом батько відкрив маленьку автозаправну станцію, у підсобному приміщенні якої родина й жила. Саме там виріс Клайд.

На відміну від майбутнього образу холоднокровного вбивці, в юності Клайд був зовсім іншою людиною. Він чудово грав на саксофоні, любив гітару та мріяв виступати перед публікою. Його знайомі згадували, що хлопець мав хороший музикальний слух, навіть думав про професійну кар’єру музиканта. Проте злидні не залишали багато можливостей. Заробити музикою було майже неможливо, натомість поряд існував зовсім інший світ — швидких грошей, викрадених авто, нелегального алкоголю та пограбувань. І він дедалі сильніше приваблював молодого Клайда.

Величезний вплив на Клайда мав його старший брат Марвін «Бак» Берроу. Саме він уперше показав молодшому братові кримінальний світ, адже вже займався крадіжками, знав злочинців, умів відкривати сейфи та брав участь у пограбуваннях магазинів. Клайд швидко почав наслідувати брата. Спочатку це були дрібниці, потім — викрадення автомобілів, а далі, пограбування.

Кримінальний шлях

У 1926 році сімнадцятирічний Клайд уперше потрапив до поліції. Цікаво, проте справа мала майже комічний вигляд. Він узяв автомобіль напрокат і вчасно його не повернув. Власник звернувся до поліції тож Клайда заарештували. Зрештою звинувачення були зняті.

Здавалося б, хлопець отримав шанс почати життя заново, проте він ним не скористався. Всього через кілька тижнів його знову затримали, цього разу разом із Баком. У кузові їхньої вантажівки знайшли викрадених індиків. Так почалася кримінальна кар’єра, яка більше ніколи не зупинялася. Наступні кілька років життя Клайда були схожими одне на одного: крадіжка, втеча, новий арешт, чергове пограбування, викрадений автомобіль і зламаний сейф.

У нього навіть з’явилися татуювання. На одному передпліччі він мав зображення кинджала, який пробиває серце, а на іншому — літери U.S.N., які нагадували про невдалу спробу вступити до Військово-морських сил США. Його ім’я ставало дедалі відомішим серед місцевої поліції.

Знайомство у січні 1930 року

На початку 1930 року Клайд прийшов у гості до спільних знайомих у Західному Далласі. У будинку перебувала молода офіціантка, яка саме допомагала господині після перелому руки, її звали Бонні Паркер. За словами друзів, між ними майже миттєво виникла симпатія. Вони багато розмовляли та сміялися. Не могли відірвати очей одне від одного. Пізніше Бонні напише друзям, що зрозуміла, вона зустріла чоловіка свого життя.

Ніхто з присутніх навіть не здогадувався, що став свідком початку історії, яка менш ніж за чотири роки стане найгучнішою кримінальною легендою Сполучених Штатів.

Проте доля майже одразу приготувала їм нове випробування, адже минуло лише кілька тижнів після знайомства, а Клайда Берроу знову заарештували. І цього разу його чекала в’язниця, яка назавжди змінить його характер і перетворить дрібного злодія на безжального злочинця.

Другий шанс, яким не скористалися

Після знайомства з Бонні життя Клайда могло змінитися, адже він був закоханий. У нього ще залишалася можливість відійти від кримінального світу, проте минуле наздогнало його дуже швидко. На початку 1930 року поліція заарештувала Берроу за серію автомобільних крадіжок і пограбувань. Цього разу звинувачення були достатньо серйозними, тож уникнути покарання вже не вдалося. Суд виніс суворий вирок і Клайда відправили до системи техаських виправних установ. Для більшості засуджених це означало роки важкої праці, проте для Клайда це був початок особистої війни.

Хоча вони були знайомі зовсім недовго, Бонні майже щодня приходила до в’язниці. Вона приносила передачі, писала листи та просила не втрачати надії. У своїх посланнях вона благала його після звільнення почати нове життя. Клайд відповідав їй лагідно, називав «маленькою дружиною», «коханою» та «сонечком». Їхнє кохання тільки зміцнювалося та саме тоді Бонні зробила крок, який остаточно пов’язав її долю з Клайдом.

У березні 1930 року їй вдалося передати Клайду маленький револьвер. Як саме їй це вдалося — достеменно невідомо. Охорона техаських в’язниць не була особливо уважною, а відвідувачів тоді перевіряли значно поверховіше, ніж сьогодні. Тож 11 березня Клайд здійснив втечу. Разом із кількома іншими в’язнями він вибрався за межі установи, втім, свобода тривала недовго. Через кілька днів його знову затримали в Огайо після нового пограбування. Тепер влада вирішила більше не ризикувати, тож Берроу перевели до однієї з найстрашніших в’язниць Америки.

Тюремна ферма-колонія Істхем

18 вересня 1930 року Клайда привезли до Тюремної ферми Істхем (Eastham Prison Farm) — офіційно це була виправна колонія, а насправді — майже рабська плантація. Комплекс займав величезну територію серед лісів Східного Техасу. Тисячі ув’язнених працювали на бавовняних і кукурудзяних полях. Вони прокидалися ще до світанку, під палючим сонцем працювали по 10–12 годин. Їжі постійно бракувало, медична допомога була майже відсутня, а будь-яка непокора миттєво каралася.

Ув’язнені дали тюрмі моторошне прізвисько — «The Bloody Ham» («Кривавий шинок») або «Murder House» («Будинок убивств»). І це не було перебільшенням, охоронці били людей важкими металевими ланцюгами. За найменшу провину засуджених могли прив’язати до стовпа під сонцем на цілий день. Втечі придушувалися пострілами без попередження.

Іноді охоронці просто вбивали в’язнів і пояснювали це спробою втечі. Пізніше перевірки законодавчих органів штату Техас підтвердили більшість цих фактів. У 1935 році Асоціація Осборна, яка досліджувала американські в’язниці, назвала пенітенціарну систему Техасу найжорстокішою у країні.

Саме тут Клайд почав ненавидіти все, що було пов’язане із законом. Однак фізична праця виявилася далеко не найгіршим. У в’язниці існувала неофіційна ієрархія, окремі засуджені отримували від адміністрації певні привілеї та допомагали підтримувати дисципліну. Їх називали «тюремними господарниками”(» building tenders»). Одним із таких був ув’язнений Ед Краудер. Саме він звернув увагу на молодого Клайда та протягом тривалого часу систематично ґвалтував Берроу. Для двадцятирічного хлопця це стало страшною психологічною травмою. Пізніше багато біографів назвуть саме цей період моментом, коли Клайд остаточно втратив будь-які моральні обмеження.

Перше вбивство

Одного дня Клайд не витримав і убив Еда Краудера. За різними свідченнями, напад стався зненацька та Краудера забили до смерті. Проте офіційно Клайд відповідальності не поніс. Інший довічно засуджений — Обрі Скелі — взяв провину на себе. Людині, яка вже відбувала довічне покарання, було нічого втрачати. Саме тому адміністрація закрила цю справу.

Клайд уперше у житті вбив людину та зрозумів, що може залишитися безкарним. Пізніше його знайомі згадували, що після тюрми він уже ніколи не був колишнім. До ув’язнення він був злодієм, а після — людиною, яка більше не боялася вбивати.

Його головною метою стало не пограбування банків, не гроші чи слава. Він хотів знищити Істхем. Клайд говорив товаришам, що одного дня повернеться сюди зі зброєю та уб’є всіх охоронців. Спочатку ці слова здавалися фантазіями, проте згодом вони стануть планом.

Саме в Істхемі Клайд познайомився з іншим ув’язненим — Ральфом Фалтсом. Разом вони годинами обговорювали майбутнє. Їхній задум був простим, а саме, що після звільнення потрібно створити власну банду, накопичити гроші, придбати автоматичну зброю, повернутися до Істему звільнити ув’язнених і перебити охорону. Фалтс пізніше згадував, що Берроу говорив про це абсолютно серйозно і саме ця мрія керувала ним наступні два роки.

Відчайдушний крок

Робота у полі ставала дедалі нестерпнішою. Клайд розумів, що може провести тут багато років і тоді він наважився на страшний вчинок. За допомогою сокири він наказав іншому ув’язненому відрубати собі два пальці на лівій нозі. За іншими версіями, зробив він це власноруч. Біль був неймовірний, одначе результат досягнуто. Через каліцтво його перевели до лазарету та звільнили від польових робіт.

Цей епізод став одним із найвідоміших у біографії Берроу. Іронія долі полягала у тому, що всього через шість днів після самокаліцтва сталося несподіване. 2 лютого 1932 року губернатор Техасу Росс Стерлінг підписав рішення про умовно-дострокове звільнення Клайда. Причиною стали численні прохання його матері. Клайд кульгав, був виснажений, проте вільний. Він вийшов за ворота Істхема зовсім іншою людиною. Його вже не цікавило чесне життя, єдине, що лишилося у голові, — ненависть до системи.

Читайте также: Що нам пророкують зірки: гороскоп на 20–26 липня 2026 року

Після звільнення Клайд майже одразу знайшов Бонні. Вона його чекала, попри все, що сталося. Зустріч була емоційною та здавалося, що тепер вони нарешті зможуть почати нове життя.Насправді ж усе було навпаки, саме тепер починалася історія, яка зробить їх найвідомішою злочинною парою Америки. Клайд уже мав план, а Бонні була готова йти за ним.

Перші кроки після в’язниці

На початку 1930 року Клайд намагався триматися якомога далі від великих проблем. Він працював, зустрічався з Бонні, проте старі знайомства та кримінальне оточення швидко повернули його назад. Однак Клайд не був звичайним дрібним злодієм. Він прагнув слави, ризику та відчуття контролю над власним життям, розповідає видання Texas State Historical Association.

Спочатку Бонні не була активною учасницею злочинів. Вона захоплювалася Клайдом, підтримувала його та залишалася поруч, навіть коли його життя ставало дедалі небезпечнішим. Але поступово межа між коханням і співучастю стерлася. Бонні почала допомагати Клайду: передавала речі, супроводжувала його, була поруч під час втеч і переховувань. Її присутність стала однією з причин, чому їхня історія пізніше так зацікавила пресу — образ молодої жінки, яка добровільно залишила звичайне життя заради небезпечного злочинця, здавався журналістам майже неймовірним. Проте за романтизованим образом стояла реальність: життя у постійному страху, втечах і конфліктах із законом.

Банда Берроу

На початку 1930-х навколо Клайда почала формуватися група людей, які стали відомі як банда Берроу. Серед найважливіших учасників були:

• Бак Берроу — старший брат Клайда. Його поява значно посилила групу. Бак мав кримінальний досвід і став одним із головних союзників Клайда.

• Бланш Берроу — дружина Бака. Вона не була такою активною у злочинах, як інші члени банди, але залишалася поруч із групою та стала одним із найвідоміших персонажів цієї історії.

• В. Д. Джонс — молодий учасник банди, який приєднався до Клайда ще підлітком.

• Рей Гамільтон — один із найближчих соратників Клайда, який брав участь у багатьох злочинах банди.

Видання Вritannica розповіло, що група не була стабільною організацією з чіткою структурою, це була радше компанія людей, яких об’єднували втечі, злочини, страх перед поліцією та бажання вижити. Банда Берроу почала з пограбувань невеликих магазинів, заправок і сільських підприємств. Спочатку вони уникали великих нападів, але поступово ставали сміливішими.

Клайд особливо захоплювався автомобілями. Машина для нього була не просто транспортом, а можливістю свободи. Банда часто викрадала автомобілі, змінювала їх і використовувала для швидких втеч. Саме швидкість стала одним із головних факторів їхньої небезпечності.

Переломним моментом стали сутички з поліцією. Клайд дедалі частіше опинявся у ситуаціях, де втеча була неможливою без насильства. Після кількох зіткнень із правоохоронцями банда перестала бути просто групою грабіжників, вона стала головною ціллю поліції кількох штатів.

Газети почали активно писати про них. Фотографії Бонні та Клайда, зроблені під час їхнього життя у дорозі, потрапили до журналістів. Особливо відомими стали знімки, де вони позували зі зброєю та автомобілями. Саме преса створила навколо них образ «небезпечних романтичних бунтарів».

Клайд Берроу дедалі більше переконувався, що звичайні пограбування вже не гарантують безпеки. Він знав, що після кожного злочину поліція стає ближчою, тож банда почала нападати не лише на магазини чи заправки, а й на установи, де можна було отримати більше грошей. Вони пересувалися різними штатами, щоб заплутати слідчих.

Їхня головна перевага була проста — мобільність. Вони не мали постійного дому, жили в автомобілях, дешевих мотелях, покинутих будинках або просто переховувалися у друзів і родичів. Однак таке життя мало свою ціну: втома, постійний страх і неможливість довіряти майже нікому.

Інцидент у Джопліні та кінець «спокійного життя»

Однією з подій, яка зробила банду Берроу відомою на всю країну, стала перестрілка у Джопліні, навесні 1933 року. Поліція отримала інформацію, що група підозрілих людей переховується в одному з будинків міста. Коли правоохоронці прибули туди, вони не очікували зустріти настільки озброєну групу, почалася перестрілка. Банда змогла втекти, але після цього поліція знайшла у будинку речі, які змінили їхню репутацію, а саме, фотографії Бонні та Клайда, зброю, документи та плівки з особистими знімками, розповідає видання The Noiser.

Улітку 1933 року сталася подія, після якої поліція остаточно оголосила війну банді. Під час однієї із сутичок із правоохоронцями загинули люди. Після цього Бонні та Клайд перестали бути просто «грабіжниками з Техасу». Вони стали одними з найрозшукуваніших злочинців Америки. Федеральні та місцеві органи почали координувати пошуки. Їхні фотографії розповсюджувалися між поліційними відділками. Кожен автомобіль, підозріла пара та інформація від населення могла привести до них.

До кінця 1933 року банда Берроу вже не була групою молодих людей, які просто хотіли швидких грошей. Вони стали символом протистояння між злочинцями та державою. Одначе всередині самої банди почалися зміни. Постійні втечі виснажували всіх. Бак і Бланш дедалі більше хотіли спокою, Рей Гамільтон мав на все власні плани, а Клайд, відчував, що кільце навколо нього стискається, тож ставав дедалі обережнішим і небезпечнішим.

Падіння банди Берроу

Після багатьох втеч і сутичок Бак Берроу почав втрачати колишню впевненість. Він був поранений під час одного з конфліктів із поліцією влітку 1933 року. Ця подія стала важким ударом для всієї групи. Бланш залишалася поруч із ним, намагалася допомогти, проте ситуація ставала безнадійною, про це розповідає видання Atlas Obscura.

Для Клайда смерть брата стала особистою трагедією. Бак був одним із небагатьох людей, кому він справді довіряв. Після цієї втрати банда вже ніколи не була такою, як раніше.

Історія Бланш сильно відрізнялася від історії Бонні. Якщо Бонні поступово прийняла життя поруч із Клайдом, то Бланш багато у чому була заручницею обставин. Після загибелі Бака вона опинилася під арештом. Її засудили, але вона залишилася живою і стала одним із небагатьох членів банди Берроу, які змогли розповісти про ті події з власного досвіду. Пізніше Бланш неодноразово говорила, що преса створила навколо Бонні та Клайда образ, який дуже відрізнявся від реального життя.

Після втрати Бака та зникнення частини союзників Клайд і Бонні фактично залишилися удвох. Їхній світ звузився до одного правила: не зупинятися та не потрапити до рук поліції. Вони продовжували пересуватися країною, змінювали автомобілі, імена та місця ночівлі. Проте їхня слава стала для них проблемою. Люди впізнавали їх, газети друкували їхні фотографії, а поліціянти знали їхні методи. Їхня найбільша перевага — невідомість — зникла.

Найгучніші злочини

За оцінками правоохоронців, банда Берроу була причетна приблизно до 13 убивств. Серед загиблих були переважно поліціянти, але жертвами ставали й випадкові люди. Клайд вважався головною рушійною силою злочинної діяльності, тоді як роль Бонні часто перебільшували, бо немає переконливих доказів, що вона особисто скоїла всі злочини, які їй приписували.

Одним із найвідоміших епізодів став напад у Джопліні, під час сутички із правоохоронцями загинули двоє поліціянтів. А у квітні 1934 року неподалік Грейпвайна, вони зіткнулися з двома дорожніми патрульними. Обидва офіцери були вбиті. Через кілька днів у штаті Оклахома був смертельно поранений місцевий правоохоронець.

Бонні та Клайд не були великими банківськими грабіжниками у стилі інших відомих злочинців тієї епохи. Часто вони нападали на невеликі магазини, заправки, придорожні заклади, а також крали автомобілі для втечі. Вони також викрадали людей, переважно правоохоронців або випадкових свідків, щоб уникнути затримання.

Одним із найвідоміших епізодів стало звільнення ув’язнених із в’язниці Істхем, у січні 1934 року. Під час втечі були поранені охоронці, а Клайд допоміг кільком злочинцям залишити територію в’язниці.

Останні дні

Проти Бонні та Клайда почали діяти не лише місцеві поліціянти. Правоохоронці розуміли, що звичайні переслідування не працюють. Клайд був дуже обережним, він добре знав дороги Техасу, Луїзіани та сусідніх штатів, умів швидко змінювати напрямок і уникати пасток. Однак поліція теж не відставала. Особливу роль у переслідуванні відіграв техаський рейнджер Френк Гамер. Він мав репутацію людини, яка вміла знаходити тих, хто намагався сховатися. Його завданням стало зупинити Бонні та Клайда.

Навесні 1934 року становище пари стало критичним. У них майже не було безпечних місць, де вони могли б залишитися надовго. Їхні знайомі боялися допомагати їм, а колишні союзники або загинули, або опинилися у в’язниці.

На сторінці FBI є матеріали, в яких розповідається, що 23 травня 1934 року Бонні Паркер і Клайд Берроу загинули у Луїзіані. Після кількох років втеч, пограбувань і переслідувань їхній шлях добіг кінця на сільській дорозі поблизу містечка Сейлс. Їхнє пересування вже давно відстежували правоохоронці, а техаський рейнджер Френк Гамер разом із групою поліціянтів підготував засідку, бо мав інформацію про їхні можливі маршрути.

Того ранку автомобіль Ford V8, у якому їхали Бонні та Клайд, потрапив у заздалегідь підготовлену пастку. Операція була швидкою, тож двоє найвідоміших утікачів Америки загинули на місці. Їхня смерть миттєво стала національною новиною.

Після смерті

Після смерті пари їхні родичі опинилися у складній ситуації. Матері Бонні та Клайда часто захищали своїх дітей, наголошували, що вони не були просто «монстрами», а людьми, які зробили багато неправильних вчинків, про це йдеться у матері видання TEXAS HIGHWAYS.

Мати Клайда, Кʼюмі Берроу, роками залишалася важливою фігурою в історіях про нього. Вона не виправдовувала всі вчинки Клайда, але завжди захищала його як матір. Для неї він залишався не легендою з газет, а її дитиною. Вона говорила про його добрі риси, згадувала його дитинство та намагалася пояснити, що за образом злочинця існувала реальна людина. Її слова нагадували суспільству, що навіть найвідоміші злочинці мають родини, які страждають від наслідків їхніх рішень.

Одна з найвідоміших деталей після смерті Бонні та Клайда — те, що вони не були поховані разом. Попри те, що вони провели останні роки життя разом, їхні родини вирішили інакше. Бонні була похована поруч із родиною Паркер, а Клайда поховали окремо.

Це показало різницю між легендою про них і реальністю. Для суспільства вони були нероздільною парою, а для їхніх родин вони залишалися дітьми, братами, сестрами та родичами.

Сьогодні історики розглядають Бонні та Клайда не лише як легендарну пару, а як приклад того, як люди можуть опинитися у небезпечному колі рішень. Їхній шлях почався з бідності та бажання втекти від звичайного життя. Проте кожен наступний крок робив повернення складнішим. Зрештою вони стали відомими на весь світ, але не через успіх, багатство чи свободу, а через злочини та трагічний кінець.Для правоохоронців це було завершення довгого полювання на небезпечних злочинців. Для частини людей — кінець історії двох молодих людей, чия доля стала сумішшю бідності, злочинів, кохання та трагедії.

Читайте также: Гороскоп на 17 липня для всіх знаків зодіаку: день неквапливого та пасивного відпочинку