В ексклюзивному інтервʼю для нашого онлайн-журналу художниця Ілона Бобрицька розповіла про свій шлях від Харкова до Лос-Анджелеса, мистецький досвід еміграції та про те, як український голос звучить на світовій артсцені.
Про героїню нашого інтерв’ю
Ілона Бобрицька – сучасна українська художниця, яка нині живе й працює у США. Вона закінчила художній коледж та Академію дизайну й мистецтв у Харкові, здобула ступінь магістра і є членкинею Спілки художників України. Її творчий шлях почався з регіональних та національних виставок в Україні, а згодом привів до Китаю, Європи та США.
Роботи Ілони експонувалися в галереях Майамі, Лос-Анджелеса, Праги, Мічигану, а також брали участь у міжнародних фестивалях.
Крім виставкової діяльності, Ілона активно займається викладанням. Вона проводила майстер-класи в Китаї та Європі, долучалася до благодійних проєктів у Празі, а нині навчає дітей у США. Її соціальна місія – створювати простір для свободи, діалогу та нових сенсів, де мистецтво допомагає пробуджувати внутрішню силу й руйнувати стереотипи.
Нещодавно в Каліфорнії (галерея Showcase у місті Санта-Ана) відкрилася 61-ша щорічна виставка членів Orange County Fine Arts Association (OCFA) під назвою «Миттєвості та спогади, розділені з нами» (Moments and Memories We Share). Там Ілона презентувала свою роботу «Her Red Dress».
ЧИТАЙ ТАКОЖ: Таня Spasi Sohrani про неформальний стиль, захоплення іноземців та майбутню виставку в Києві
Про виставку
Ілоно, ви нещодавно представили роботу «Her Red Dress» на виставці Orange County Fine Arts Association у Каліфорнії. Про що ця картина для вас?
Ця робота народилась із мого спогаду про дитинство. Для мене «Her Red Dress» – це делікатне розмислення про пам’ять та тиху присутність бабусиного впливу. Насичений червоний колір сукні стає символом тепла, турботи й переходу від дитячої невинності до зрілості. Абстрактне оточення розчиняється у м’яких шарах кольору, передаючи водночас крихкість спогадів і силу родинних зв’язків. Мені хотілося передати момент, коли єдине дитяче образне враження залишається з нами назавжди, формуючи ідентичність і несе крізь час невгасиме відлуння любові.
Також ви нещодавно презентували нову роботу Scorching Sun у Лос-Анджелесі. Розкажіть, як це було.
Це була дуже особлива подія. Виставка проходила в просторі ArtLofts Laguna Beach, у рамках конкурсу Art Contest & Exhibit, який об’єднує художників Південної Каліфорнії. Атмосфера була надзвичайна – відкритий діалог, інтерактивне голосування, живе спілкування з колекціонерами й глядачами. Я відчула, що моє мистецтво тут резонує, і це дуже надихає.
Моя робота Scorching Sun про тепло, енергію й жіночу спільність. У центрі полотна – жінки у капелюхах, їхні пози розслаблені, але водночас сповнені сили. Для мене це символ того, як ми можемо бути разом – просто ділити моменти, говорити, сміятися, мовчати. У таких миттях народжується внутрішнє світло.
Про роботи Ілони
Чому саме жінки стали головними героїнями цього полотна?
Жінка для мене – це завжди багатошаровий символ. Це і сила, і ніжність, і здатність творити та трансформувати. У цій роботі мені хотілося показати не конкретні обличчя, а стан єдності й гармонії, який виникає, коли ми поруч одна з одною.
Але важливо зазначити: моя творчість не обмежується лише жіночими образами. Є серії, де я працюю з чоловічою фігурою чи з чистою абстракцією. Я досліджую людину загалом, її внутрішні стани, пам’ять, емоції. Просто жіночі образи зараз особливо відгукуються мені, бо це моя власна історія.
Ваш стиль називають поєднанням абстракції та фігуративності. Чому ви обрали саме такий підхід?
Я завжди шукаю баланс між реальністю та уявою. Фігуративність дозволяє мені зберігати зв’язок із тілесністю, з образом людини. А абстракція відкриває простір для свободи й інтерпретації. Разом вони створюють багатозначні символи.
Крім того, я працюю з кольором як з емоційною мовою. Контрастні відтінки – рожевий, жовтий, чорний, фіолетовий, синій – це мої інструменти терапії. Колір допомагає проживати емоції, які іноді складно висловити словами.
Моя мистецька мова поєднує абстрактні композиції, фігуративні образи та експерименти з кольором. У моїх полотнах завжди є діалог між людиною й простором, пам’яттю й часом, енергією й тишею. Я працюю і з великими монументальними форматами, і з камерними роботами, які звучать інтимно й особисто. Мій стиль впізнаваний завдяки яскравим контрастам кольору, багатошаровим текстурам і балансу експресії та гармонії.
Тематика моєї творчості не зводиться лише до жіночих образів. У різних серіях є й чоловічі силуети, і чиста абстракція, де головним героєм стає колір і емоційна енергія. Саме цим мої роботи зрозумілі глядачу незалежно від культури чи країни. Вони працюють на рівні базових станів – сили, уразливості, пам’яті й світла.
Про мистецьку кар’єру та еміграцію
Ви пройшли шлях від Харкова до Каліфорнії. Як еміграція вплинула на вас як на художницю?
Це був переломний досвід. Я втратила звичне середовище, усе, що було знайоме, й опинилася в новому культурному контексті. Спочатку це викликало сумніви й пошуки, але потім стало величезним поштовхом для творчості.
В іншій країні я відкрила себе заново. Я зрозуміла, що мистецтво – це універсальна мова. У Китаї, Європі, США мої роботи сприймають по-різному, але завжди знаходять відгук. Бо вони говорять про базові речі: силу, уразливість, пам’ять, світло.
Ви багато викладаєте – і в Китаї, і в Європі, і зараз у США. Як педагогіка впливає на вашу творчість?
Викладання – це теж мистецтво. Діти особливо відкриті до кольору, до експериментів. Працюючи з ними, я багато вчуся – простоті, щирості, здатності дивитися на світ без рамок.
Я використовую різні методики, які допомагають розвивати у дітей креативність і свободу вираження. Це впливає і на мої полотна: вони теж про свободу, про відсутність обмежень.
Чи є у вас відчуття, що ви представляєте Україну на міжнародній артсцені?
Так, я завжди відчуваю свою ідентичність. Я з Харкова, і це назавжди частина мене. Українське мистецтво зараз стає дедалі помітнішим у світі, і мені важливо бути його голосом.
Водночас я хочу, щоб моє мистецтво говорило універсальною мовою. Щоб будь-яка людина, незалежно від культури, могла відчути в ньому щось своє.
Які теми сьогодні для вас найважливіші?
По-перше, тема людини й трансформації. Я досліджую, як ми змінюємося під впливом досвіду, емоцій, часу.
По-друге, тема кольору як емоційної енергії. Для мене це не просто візуальний елемент, а спосіб говорити з глядачем напряму.
І по-третє, тема свободи. Свободи від стереотипів, від обмежень, від кордонів. Мистецтво – це простір, де ми можемо бути собою й водночас відчувати єдність з іншими.
Що для вас означає успіх у мистецтві?
Для мене успіх – це коли робота знаходить свого глядача. Коли людина дивиться на картину і каже: «Це про мене. Я відчуваю». Комерційний бік теж важливий, бо він дає можливість продовжувати творити. Але справжній успіх – це відчуття, що твій голос почули, що твоя енергія торкнулася когось.
Які ваші наступні плани?
Я продовжую працювати над новими серіями. Мені цікаво досліджувати ще глибше нові напрямки у мистецтві – як вони проявляються через колір і форму.
Також планую нові виставки у США і Європі. І, звичайно, хочу більше інтегруватися у міжнародні артдіалоги, щоб український голос був чутний ще сильніше.
